Методична скарбничка

                                                                                        Цей стосик паперу - дорожчий від скарбу.

 (Збірка В.Коваль «Дідизна»)

Мета: продовжити знайомство школярів з митцями слова рідного краю, зокрема з життям і творчим доробком відомої запорізької поетеси Віри Коваль; розвивати читацький інтерес, навички аналізу ліричного твору, робити узагальнення, висновки; формувати естетичний смак у школярів; виховувати любов до рідного краю, повагу до людей, які багато доброго для нього зробили; сприяти розвитку духовності учнів.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: портрет Віри Коваль, збірка поезій «Дідизна», вишитий рушник, свічка.
Епіграф                    Цей стосик паперу - дорожчий від скарбу.
                                  Хтось, може, всміхнеться  дрібничка, пусте. 
                               Я ж тільки вдихну свіжі пахощі фарби 
                                Й новими піснями душа зацвіте               
                                                                                   В.Коваль
Випереджувальне завдання: опрацювати біографію В.Коваль, познайомитись з її поезією, ідеально-художній аналіз поезії

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань Бесіда за питаннями:

1.   Хто є тими особистостями у нашій літературі, видатними постатями, якими пишаємося ми, жителі запорізького краю?

2.   Назвіть відомих письменників нашого краю?

3.   Які проблеми порушують письменники нашого краю у своїх творах?

II Соціальна компетентність Мотивація навчальної діяльності

Вчитель. Сьогодні на уроці ми поповнимо свої знання з літератури рідного краю, познайомившись з творчістю Віри Миколаївни Коваль.

З-поміж безлічі видатних митців запорізького краю є постать, яка заслуговує на велику увагу і шанобливе ставлення - це Віра Миколаївна Коваль. Як письменник і яскрава особистість вона порушує у своєму доробку вічні загальнолюдські проблеми, робить це своєрідно і досить цікаво. Поезії, створені нею для нас, читачів, стануть ключем для розуміння її душі, прагнень, мети власного життя. Хто ж вона Віра Коваль?

(Розповідь про життєвий і творчий шлях В.Коваль)

Вчитель. У моїх руках збірочка поезії Віри Коваль з дарчим написом. Мені пощастило. Я особисто зустрічалась з поетесою. У спілкуванні це звичайна

жінка, моя колега, але коли починає читати вірші, вона ніби поринає у світ подій, стає їх свідком. Кожне слово, вимогливе нею пронизане щирістю, теплотою. Вона ніби заново переживає те, про що читає. Це людина, яка має Божий дар писати.

До неї входять три збірки поезії «Благословляю день», «Горобине намисто», «Світ слов'янських Богів» та поема «Дідизна». Стиль письма, у якому вона пише про свого батька, близький до стилю Т.Г.Шевченка.

У кожної людини є своя маленька батьківщина. Є вона і у В.Коваль. Це село Біленьке. Село, в якому вона народилась, в якому пройшло дитинство, юність, перше кохання, село з якого почалася її творча діяльність, село, яке має свою історію.

Виразне читання вірша «Моє село Біленьке»

МОЄ СЕЛО БІЛЕНЬКЕ

Моє село — моїх доріг початок, моє коріння і моя рідня, люблю з тобою разом зустрічати, весну і ранок сонячного дня.

Село моє Біленьке велике, не маленьке, як пісню, свою долю плекаєш трудову.

Частинка України, для мене ти єдине, найкраще в цілім світі, бо я в тобі живу.

Моє село, тобі ще й досі сниться твій перший вогник в глибині віків. Моє село, і в двадцять першім віці в тобі живуть нащадки козаків.

Моє село, ти сонцю і зернині вклоняєшся, несеш у світ добро. Моє село в білесенькій хустині — ти польова ромашка над Дніпром

Полі культурна компетентність Ідейно-художній аналіз поезії

1.  Тема - Моє село - моїх доріг початок.

2.   Основна - думка: Село - найкраще в цілім світі, бо я в тобі живу.

3.   Ідея - село Біленьке - частина України.

4.   Жанр: громадянська лірика

5.   Художні засоби.

Епітети: «сонячного дня», «Село велике й маленьке», «найкраще в світі», «біленькій хустині», «польова ромашка»

Метафори: «долю плекаєш», «село вклоняється», «несеш добро».

Звертання: «Моє село»

Вчитель. Життя людини дається один раз. Його треба прожити так, щоб залишити слід по собі, треба радіти кожному дню, кожній прожитій миті. Саме про це йде мова у вірші «Благословляю день».

БЛАГОСЛОВЛЯЮ ДЕНЬ

Моливсь до сонця мій далекий пращур, І я радію сонцю і весні, зернятку, що із колоса, як з пращі, вистрибує у пригорщу мені. Як добре, що в Дніпрі шумить вода, І що живі і батько мій, і мати, І радістю душа відповіда на усмішку пречисту немовляти.

Благословляю день, благословляю ніч, І ранок будь благословен, і вечір. Благословен вогонь,що світить з твоїх віч, І втома літ, що нам схиляє плечі.

Щоб на землі ти не зотлів на попіл в огні душевних і тілесних мук, не відкладай життя своє на потім і гострий камінь випусти із рук. І ближнього свого не осуди, немов за себе, помолись за нього. І будь Творцеві вдячний ти завжди за кожну мить життя свого земного.

Ідейно-художній аналіз поезії

1.  Тема. Відчуття радості до життя.

2.   Ідея: вдячність творцеві за кожну мить свого життя земного.

3.   Основна думка: благословення земного життя.

4.   Жанр: громадянська лірика.

5.   Художні особливості.

Епітети: «далекий пращур», «живі і батько мій і мати», « усмішку пречисту», «в огні душевних», «тілесних мук», «гострий камінь», «ближнього свого», «життя земного». Метафори: «душа відповіда», «вистрибує у

пригорщу», «втома не схиляє плечі», «не відкладай життя» «Мікрофон» 1. Чим вразила вас ця поезія?

2.   Чи змусила вас переосмислити своє ставлення до життя?

3.    Як поетеса висловлює любов до життя. Складіть з приводу цього інформаційне гроно
Молитва;радість; живі батьки; Любов життя                                                       благословення; прагнення жити; вдячність Творцеві.

Вчитель. Історія країни - це наше життя.

Пам'ять - нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Нам, українцям, є , що пам'ятати: роки голодомору, Соловки й Кулаги, Велика Вітчизняна, Афганістан, Чорнобиль. Віра Коваль не стоїть осторонь цієї теми. А навпаки намагається відтворити як ми, люди, вміємо вшановувати пам'ять героїв, які віддали своє життя заради нашого.

(Запалюємо свічку, бій метронома. Читання поезії «Хвилина мовчання»). ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Життя у майбутнє розмірено плине. Та спиниться світ на одну лиш хвилину, коли ми в скорботі запалюєм свічі за тих, що від насвідійшли вже у вічність. Хвилина журби, над країною — тиша. І навіть вітрець прапори не колише, і навіть птахи зупинили свій гомін, рахують секунди сердець метрономи.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання - невтишений біль, журавлине ячання. Це пам'ять про тих,хто із лав живих вибув. Хвилина мовчання гучніша за вибух.

Хай свічі горять у хвилину жалоби за тих, що прикрили серцями

Чорнобиль, і в кого, на шиях, мов пазурі круків, зімкнулись кістлявого голоду руки. За тих ми із сумом схиляємо стяги, кого Соловки проковтнули й Гулаги, кого не вернула війна. Вітчизняна, за "чооні тюльпани" із поля Афгану.

Усіх пом'янімо в скорботну хвилину,

мільйони тих душ, убієнних невинно,

мільйони тих душ, без жалю убієнних.

у дні лютих битв і в літа невоєнні.

Хвилина мине, дзвони стихнуть на храмах, але не зміліє в серцях наших пам'ять. Нехай нам життя посміхається юно! Нехай не продовжиться чорний рахунок!

Вчитель. Мати, мама, матуся! Скільки спогадів і тепла таїть це лагідне слово бо називає людину, яка завжди для нас найближча, найдобріша, найкраща, наймиліша.

Тема материнської любові, материнської відданості - вічна тема. Жоден поет, письменник не минув цієї теми у своїй творчості.

Червоною ниткою проходить ця тема у творчості Віри Миколаївни. У поезії «Мамина пісня», «Коли від нас відходять матері», «Мамина любов» Віра Миколаївна показує свою любов, повагу до батьків, доводить, що часто ми цінуємо батьків занадто пізно у своєму житті.

(Читання поезії «Мамина любов». Ідейно-художній аналіз поезії).

МАМИНА ЛЮБОВ

Гойдали нас дитинства дні медові

 ще з перших днів у теплім сповитку,

 і, скупані у маминій любові, росли ми,

наче квіти у садку. Ми всі в дитинстві

падали немало і плакали від болю і образ.

Щоб мама час жаліла й лікувала, ми бігали до неї кожен раз.

Нас мамина любов, неначе сонце, гріє,

то ж нас не зупиняють дощі і холоди.

Ми — мамина любов,

ми — мамина надія, її безмежна віра, і буде так завжди. Не напувала нас аптечним трунком — цілюща сила в маминій руці, нам мама лікувала поцілунком подряпини ї гулі, і синці.

і, хоч не знає таємниць гіпнозу,

словами спинить в серці заметіль,

пригорне мама —висихають сльози,

погладить ніжно — і втихає біль.

Йдемо в житті не манівцями — прямо,

відома дружби справжньої ціна.

Але ніхто не вірить в нас, як мама,

ніхто так не підтрима, як вона. Від мрії не відступимось нізащо, високих досягаємо вершин, бо вірить мама — донечка найкраща, без сумніву, найрозумніший син.

Вчитель. Кожній людині притаманне почуття прекрасного. Немає у світі жодної людини, котра б не любила квіти. У житті квіти асоціюються з любов'ю, коханням. Гортаючи сторінки збірки «Дідизна», перед нами постають чудові пейзажі літа, осені, зими. Ми наче поринаємо у квіткове розмаїття айстр, білих лілей.

(Читання поезії «Айстри»).

Мікрофон. 1. Чому айстри порівняні з метеоритом?

2.   про що свідчать кольори айстри?

3.   Знайдіть художні засоби, за допомогою яких поетесі вдалося передавати красу квітів, почуттів.

Вчитель. Знайомлячись з біографічними відомостями все зрозуміти, що багато віршів В.Коваль покладено на музику. Вона постійно співпрацює з композитором і виконавцем Анатолієм Сердюком. Разом вони написали більше ЗО пісень. А Лілія Остапенко - київський композитор написала на вірші поетеси 10 пісень. Її пісні - у репертуарі відомих українських виконавців. (До вашої увагу пісня у виконанні А.Сердюка «Бабине літо»)

Вчитель. Нелегка доля жінки, але її призначення на Землі велике. Жінка - берегиня роду, чуйна мати, любляча дружина. Жінка - людина, одержима. Вона все вміє, все повинна знати, про всіх піклуватися Віра Коваль - у житті сильна жінка. Про це свідчить поезія «Я - жінка». (Читання поезії «Я - жінка»).

Я - ЖІНКА

Я дівчатком прийшла з небуття в світ, в якому незатишно й тісно, хліб пекти, народити дитя, посадить деревце, скласти пісню, і зуміти прожить кожну мить ,

як останню в житті, як єдину, і від холоду серцем прикрить кожну квіточку, кожну пташину.

Проростає трава крізь асфальт і бетон, хоч слабка і тендітна із виду. Як не жінка земна, то скажіть тоді — хто порятує цю Землю від кривди?

Хоч у днях моїх більше негод, та я все подолати зумію,бо дав духу моєму Господь непохитність і віру, й надію. Дав дорозі круті віражі, небесам - голубі оксамити, дав уміння прощати - душі, ну, а серцю — уміння любити.

Рефлексія Скласти сенксан Коваль | Поезія Обдарована, цілеспрямована Ціла, сучасна |: ; Любить, страждає, вболіває Вчить, стверджує, закликає 1 Вона - вся наша Відома, надихає жити 1і ! Патріот Пісенна !

Відданість своїй творчості; Різноманітність жанру;

Скласти гроно творчості                   Знання минулого;

Віра Коваль                                   Мужність, непохитність;

Співпраця з творчими людьми.

Домашнє завдання.

Написати твір - есе «Дідизна» Віри Коваль.